[an error occurred while processing this directive]

Бузький лиман - Чорне море 2018

(Парутине-Очаків-Южне)
липень 2018 р.

Опис водного туристичного маршруту



Відеофільм дивитися тут:
Байдаркою по Чорному морю



Piccy.info - Free Image Hosting

Не так і багато в Україні залишилося узбережжя Чорного моря після анексії Московією нашого Криму. 2016-го року я пройшов найпівденнішу частину Чорного моря – від Дунаю до Затоки. Далі до Одеси із цього південного напрямку, на мою думку, навряд чи варто ходити – залишились великі курорти, приватизовані пляжі, порти тощо.

Цього року я вирішив підбиратись до Одеси із північнішого боку. Варіант був лише один – із Бузького лиману та села Парутине, оскільки тут я закінчив вою подорож у далекому 2005 році, коли йшов по Інгулу через Миколаїв до Бузького лиману Тоді я закінчив свої мандри у селі Парутине, щоби подивитися на легендарну Ольвію.


Добиратися до Парутиного потрібно через Миколаїв, до якого добре ходять залізничні потяги. На час написання статті квиток коштував біля 150 грн., враховуючи доплату за надлишок багажа. На вокзалі Миколаєва ми знайшли бусик, який попросив надбавку за розбиту дорогу до Парутиного.

Дорогою ми оцінили необхідність цієї переплати, - я навіть побоювався, що водій нас висадить посеред шляху, віддасть гроші та далі не повезе.

Тим не менше біля 9-ї години ранку ми вже були в Парутиному та почали стапель. Через людський фактор трохи затримались із відпливом, бо якимось чином одна із наших команд умудрилась забути шпангоут від таймені. Його ми зробили із жмута тонких гілочок тамтешньої флори – американських кленів та дикої маслинки. Правда оптимальним матеріалом для такого віночкоплетіння є вербна лоза, дерев якої там не виявилося. Для виготовлення шпангоута робиться вінок-овал, який обкручується тонкими шнурками. До стрингерів готовий шпангоут також прив’язується шнурками. Вийшла досить надійна конструкція.

Piccy.info - Free Image Hosting

Відразу ж за Парутиним через пів години веслування розташована «заяча балка», - досить пристойне місце для стоянки. Звідси недалеко та зручно сходити в Ольвію – археологічний заповідник-музей. Минулого разу, коли ми стояли у «заячій балці» при завершенні Інгуло-Бузького походу, на цій стоянці, очевидно, перед нами стояли чорні археологи, які залишили після себе велику кількість непотрібних їм артефактів – черепків від глечиків, фризів з інтер’єру початку нашої ери тощо. У мене до сих пір є щось із цього покинутого.

Piccy.info - Free Image Hosting

Грецька колонія Ольвія була зруйнована ще гунами десь у 4 столітті нашої ери. Але, оскільки цього дня ми пройшли дуже мало, - біля 3-х км., то зупинятись не стали, а зробили стоянку на кінчику Аджиґольської коси, - це десь близько 14 км. після Парутиного. Після «заячої балки» по березі видніються перші виходи кам’яних скельок – вапнякових (чи піщаникових) порід, що значно покращує глиняний береговий пейзаж.

Piccy.info - Free Image Hosting

Відразу на березі під селом Дніпровським є якась, можливо стародавня, кам’яна криниця. Вода там чиста прісна, але наші недобросовісні громадяни накидали туди сміття, тому воду не рекомендую пити :(.

Piccy.info - Free Image Hosting

Слово Аджиґол, як і переважна кількість місцевих топонімів, гідронімів тощо, - тюркського походження і означає «гірке озеро», яке і розміщується у північній частині коси. Східна частина Аджиґольської балки, яка розташована північніше озера, в античні часи була заселена грецькими колоністами, про що стверджують археологи. Але все це зараз поросло бур’яном і вже ніщо не нагадує про те, що колись в озеро впадав пристойний потічок, навколо якого і селились люди. Тепер це дикі місця, де можна побачити безліч для нас екзотичних птахів – білих чапель, пеліканів, різних куликів тощо. Але найбільшою цікавинкою Аджиголу є вітряна електростанція, що складається із не менше як 15-ти потужних хайтекових вітряків.

Piccy.info - Free Image Hosting

Стоянок із затінком у маслинках на кінчику коси достатньо, правда у вихідні дні багато з них може бути зайнятими, та знайти вільне місце все ж не є проблемою. На косі постійно дмуть вітри, не даремно тут і поставили вітряки, тому місце для наметів треба вибирати враховуючи і це. Коли дме західний вітер, а у нашому випадку це було постійно, то купатися у лимані можна із східного боку, там море відносно спокійне, і навпаки.

Piccy.info - Free Image Hosting

До неселених пунктів тут далеченько, тому воду і продукти потрібно привозити з собою. Хоча трохи води нам вдалося випросити у місцевої рибінспекції, хатинки якої знаходяться десь на половині західного берега Аджиґольської коси. Єдина велика проблема туди зайти – зграйка інспекторських собак, які поважають тільки людину із довгим патиком. Дуже надіятись на цю воду не варто, оскільки для інспекції сюди воду доставляють раз на три дні і у них просто може її не виявитися.

Саме із Аджиґолу ми відвідали музей Ольвії. Для цього потрібно дістатися місцевої траси. Це десь біля чотирьох кілометрів на північ. Краще йти дорогою повз вітряки по західному березі озера.

Piccy.info - Free Image Hosting

На трасі не важко домовитись із попутним авто. В Парутиному можна закупити необхідні продукти і бутильовану питну воду, яку обов’язково треба мати із собою не менш як дві літри на день та на перехід. Або пиво :).

У морському поході треба пам’ятати чітке правило, - перехід необхідно починати дуже рано, бажано о шостій вже вийти. У цей час море відносно спокійне і легко буде завантажити байди та пройти наступний шлях без суттєвих пригод. Хоча, якщо хочеться адреналіну, то ласкаво просимо.

Але бувають й інші ситуації, коли і від дисциплінованої команди мало що залежить, - тут підходить приказка «чекати біля моря погоди». Саме таким чином ми затримались на косі ще один не запланований день.

Не забуваймо ще одне правило: морські мандри вимагають хоча б однієї досвідченої у такій справі людини. Жартувати із Нептуном небезпечно.

Коли я вже почав про правила морських переходів, то мабуть треба їх нагадати усі, бо мабуть не кожен читає усі мої описи морських маршрутів, де на самих початках я писав про поради майбутнім морським вовкам. Отже:

Обов’язково брати із собою тент від сонця. Одяг та капелюх від сонця. Достатня кількість питної води. Плисти недалеко від берега, не перетинати більш ніж двокілометрові відкриті ділянки моря, та й про те добре подумати - знаю випадки загибелі недосвідчених байдарочників, - ви можете вийти у штиль, а за два кілометри потрапити у великі хвилі та вітер. Після походу відмочити каркас у прісній воді. А краще перед походом грунтом-фарбою покрити оцинковані сталеві частини каркасу. Обов’язково покрити грунтом пружинки-защібки у ручках весел, бо вони найперші постраждають від корозії. Головний корозійних процес відбувається не під час подорожі, а опісля, під час річного зберігання – не промитий прісною водою каркас зазнає суттєвої корозії. Найгірша ситуація із пружинами у замках стринґерів тайменьок – їх важко покрити захисним грунтом, тож добра промивка - єдина гарантія від корозії пружин. Похід треба ретельно планувати за ґуґлівськими мапами, бо там є достатньо світлин місць на шляху вашої подорожі. Якщо здійметься грозовий вітер, то намети доцільно опустити на землю, просто витягнувши дуги із нижніх кріплень. Гроза на морі, як правило, триває не дуже довго.

Переходи моєї подорожі я робив не великі, бо чомусь із досвідом приходить і втомлюваність, тож планував у середньому біля 15-ти км за перехід.

Дрова на цьому маршруті є у достатній кількості. Правда основна маса це дикі маслинки, які мають неприємні шипи-колючки.

Шляхом до Чорноморської коси, на якій я збирався зробити велику стоянку, довелося зупинитися біля села Куцуруб. В акваторії між правим берегом Дніпровського лиману (затоки) та Кінбурнською косою можна зустріти величезні зграї пеліканів, оскільки вони полюбляють мілкі водоймища.

Біля Куцуруба не так і багато місць для стоянок, тож варіантів небагато - біля маслинки після лоцманського знаку у кінці села.

Piccy.info - Free Image Hosting

По кручі проходить автотраса, є магазин та можна набрати у людей воду та купити овочі.

Лиман тут досить мілкий, щоби скупатись треба на метрів сто виходити у воду. Зате тут можна вчитись плавати на сапі та інших схожих надувних дошках.

Із цього місця видно очаківські порти.

Наступного дня рано вранці ми проходили входи у ці порти і охорона порту гучномовцями щось вимагала від нас, але ми нічого не розібрали і без проблем добралися мису Очаківський, на краю якого височить прикордонне управління.

Piccy.info - Free Image Hosting

Маючи досвід співпраці із прикордонниками після нашого дунайського походу 2016 року, я не став попередньо реєструватись у прикордонному загоні. Знав, що вони і самі нас знайдуть, якщо їм треба буде. Так сталося і цього разу – тільки-но ми стали після Очаківського мису на стоянку для ранкової кави, – до нас під’їхав прикордонник і взяв мій контактний телефон для подальшого супроводу. Але це входить у їхні службові обов’язки і на те немає ради, - до кінця походу вони по декілька разів нам телефонували, щоби знати наше місцезнаходження. Але цього разу ці настирливі дзвінки хоч тривали не весь похід, а тільки після Очакова.

Piccy.info - Free Image Hosting

До речі, топонім Очаків також тюрської ґенези і звучало у турків як Ачі-Кале, тобто «фортеця на краю». Ачі-Кале трансформувалось в Очаків. Але на цьому місці ще з 14-го століття стояла фортеця Дашів, заснована литовсько-руською державою.

Варто сказати про привали у морських походах. Човни через хвилі ми не можемо просто чалити. А вивантажувати і витягувати їх на берег не хочеться. Тому доцільніше байди тримати на рейді – тобто по черзі хтось має стояти по пояс (це вже залежить від висоти хвиль) у воді та тримати човники.

Piccy.info - Free Image Hosting

На Чорноморській косі (на радянських мапах вона називалась «табірна коса») стоянку можна знайти тільки у самому її кінці, оскільки вся коса зайнята цивілізованими базами відпочинку та їхніми пляжами.

Після першого повороту на Березанський лиман перед базою Чорноморка є достатньо місць для непоганих стоянок.

Piccy.info - Free Image Hosting

Правда мене відразу напрягла відносна чистота пляжу – це ознака рекреаційної зони, яка має свої величезні плюси – туалети, питна вода, душ, магазинчики. Але за це все ж треба платити. На наступний день до нас підійшов директор цієї частини пляжу, і ми з ним знайшли прийнятний компроміс по ціні, бо за послуги треба платити, але й і за законом 50-ти метрова зона водойм є загальною власністю. Я не став тиснути на принципи і ми домовились по 50 грн. із намету (не за всі дні стоянки). Я оплатив офіційно у касу, таким чином задоволені залишились і ми і вони.

За хвилин сім від цього місця є кінцева зупинка автобуса «Чорноморська коса – Очаків», який прямує до останнього десь хвилин із сорок і ходить раз на годину. В Очаків варто з’їздити та подивитися старий центр міста та місцеві музеї. Як я вже казав раніше – на косі немає проблеми із питною водою, туалетом. Немає проблем також і з дровами.

Але головне, чому я вибрав стоянку на Чорноморській косі, так це острів Березань, який славиться своєю довгою історією, починаючи від античних поселень, походами князя Святослава, турецькими і царськими казематами та місцем розстрілу лейтенанта Шмідта (того самого у якого було так багато фейкових синів :)).

Острів є заповідною зоною та філією заповідника Ольвія. У зв’язку з постійно діючими археологічними розкопками острів стереже воєнізована охорона. На острові не можна ставити намети, палити ватри, наближатися до зон розкопок тощо.

Але відвідати байдою острів варто. Хоча він і знаходиться на відстані біля двох кілометрів від рибаківського берега, але враховуючи те, що ще в сереньовіччя Березань була півостровом, то ще існує підводна коса, що веде до сучасного острова.

Рухаючись із рибаківського мису до острова я веслом проміряв глибину. Десь біля кіломента від Рибаківки глибина не перевищує 1,6 метра, - це важливо для безпеки. Далі до острова вона потрохи заглиблюється до 2-2,5 метрів. Але є певний нюанс, який стосується морів – на невеликій глибині пологі морські хвилі стають гострими і високими, том у краще йти до острова не по підводній косі, а трохи збоку.

Воєнізована охорона мабуть помітить ваші байди на підході, тому не варто йти у пологу східну бухту, де є прямий вихід до розкопок, а при підході варто взяти праворуч острова і таким чином ви попадете у західну, зовсім ізольовану від острова бухту-пляж. Ця частина острова є набагато мальовничішою від східної.

Piccy.info - Free Image Hosting

При потребі, якщо вас тут застане шторм, у дальній частині бухти є достатньо місця для розміщення декількох наметів. Далі на південь від бухти у березі острова починаються різні печерки-ґроти. Наймальовничіші вони у південній частині острова.

Piccy.info - Free Image Hosting

При потребі острів Березань можна відвідати із офіційною екскурсією, - із Березанського лиману цієї частини Чорноморської коси ходять екскурсійні катери, і не тільки на острів Березань, але і на Кінбурнську косу.

Але на одному місці все ж трохи набридає, тому ми веслуємо далі, через гирло Березанського лиману, повз село Рибаківку та мис Аджіяск до Морського та Коблевого. На самому мисі Аджіяск та після нього до баз Лугового та Морського можна облаштувати мальовничі дикі стоянки.

Але ми зупинились перед базами Коблевого за мисом Карабуш. Найоптимальніше – десь за 200 метрів від першого пірсу. Тут і море чисте і немає таких проблем із запахом гнилих водоростей, які починаються вже у першій на шляху до центру курортного Коблева базі Бригантина.

Piccy.info - Free Image Hosting

Із нашої стоянки не більше 5 хвилин до траси, яка йде берегом по горі.

За продуктами треба йти хвилин із 50 до ринку курортного Коблевого. Пишу «курортного», оскільки саме село знаходиться не на морі, а за 4 км. звідси на Тилігульському лимані. Воду можна набирати у Бригантині чи базі Львівського Політехніка. Дрова, правда проблемні (терен та маслинка) є у достатній кількості, але ми їх використовували мало, бо на самому пляжі багато сухих кореневищ від очерету, які прекрасно горять.

Екскурсію на винний завод Коблево, що знаходиться на березі Тилігульського лиману у селі Виноградне, можна замовити у центрі курортного Коблева. Правда у порівнянні з таким же заводом у Шабо ця екскурсія на мене справила слабше враження. Але нам пощастило добратися до заводу своїм ходом і, оскільки до дегустації було дві вільних годинки, то ми спустились до лиману і були вражені чистою прозорою теплою водою і мальовничим берегом. Ми просто півтори години мокли у цих благодатних водах.

Piccy.info - Free Image Hosting

І на коблівській стоянці нас на один день затримали високі хвилі. Але все ж наступного дня ми прокинулись о пів на п’яту, та вирушили далі.

Після проходження коблівського каналу, що за задумом мав з’єднувати море із лиманом (зараз там застояна смердюча вода), можливі стоянки, але мені здається, що там треба буде платити за реакреацію, бо в основному там стоять автомобілісти із наметами.

Цікавою є західна частина баз Коблевого, - нагромадження екзотичних хатинок, яке одні наші експерти назвали шанхаєм, а інші курятником.

Piccy.info - Free Image Hosting

Після мису за шанхаєм йдуть мальовничі місця для стоянок, але тут до самого міста Южного в основному панують нудисти.

Piccy.info - Free Image Hosting

Гроза та дощ, які переслідували нас на цьому шляху не дали нам дійти до мальовничих стоянок після міста Южне. Нам довелось стати на краю міського пляжу із усіма вигодами та неприємностями такої ночівлі. Вночі практично до ранку у не так віддалених барах грає гучна музика, повз наші намети бродять бадьоро-п’яні компанії тощо.

Piccy.info - Free Image Hosting

А відразу метрів за сто від рогу кручі починаються мальовничі скельки із жовтого піщаника чи вапняка. Якщо вам трапиться бувати у цих місцях, то не пошкодуйте півгодини часу на веслування і на вас чекатимуть майже райські стоянки західної околиці Южного.

Piccy.info - Free Image Hosting

Але так вже сталося, що це була наша остання стоянка і з цього місця нам треба було виїжджати додому. За законом жанру – остання стоянка буває майже завжди найгіршою. Тут ми домовились із бусиком, який майже від кафе «Гавань» відвіз нас на залізничний вокзал славного міста Одеса за 650 гривень.

Piccy.info - Free Image Hosting

Для користувачів Facebook більше фото можна подивитися тут
Ольвія-Очаків-Березань-Южне 2018

Опис зробив Святослав Заставський (Київ)

На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено 25 вересня 2018 року.