Тарханкут, Донузлав
Крим.

(Євпаторія - Оленівка)
серпень 2009р.

Поїздом до Євпаторії. Щоби оминути зону пляжів, з вокзалу добираємось у район села Вітине. Тут добре видно величезні чаші антен та телескопів центру космічного зв'язку.

Проблем зі стоянками, безумовно, немає. Зовсім відлюдним берег на морі не буває, завжди є автомобілі й намети.

Похід байдарками завжди має перевагу - можна зупинятись просто на пляжі, або там де авто під'їхати не може. Через хвилі частина команди йде берегом.

На всьому маршруті зовсім немає комарів, тим більше - ґедзів. А це так псувало відпочинок на річках.

Пісок, лазурне море. Маску й трубку, яку я захопив для Тарханкуту, на піщаних пляжах одягав лише раз, - крім чистого піску та медуз поки що дивитись ні на що. У цих селах ціни на продукти помірні, київські. На Отлеші продукти та воду возять, але це дорого. Воду набираємо у селах, возимо з собою, можна купувати у бутлях.

Біля села Поповка розміщений загороджений табір фестивалю електронної музики Казантип. На територію пускають по квиткам, ціна яких лежить у межах 500 грн. Місцеві мешканці жалілись, що пляж від контингенту Казантипа краще обминати - багато використаних шприців.

Обминаємо по морю це "свято життя" (та гріха). Гучна музика й за сто метрів добре б'є по голові. Краще послухати Pink Floyd та Genesis з МР3 плеєра, що й робимо на стоянках.

Після смт. Мирний з правого боку вдалині видно параплани, отже за косою озеро Донузлав. Не хотілося робити перенос через косу, вирішили йти через пролив у порту, про що й згодом сильно пожалкували.

При північному вітрі хвилі немає й перехід морем видається за легку прогулянку. Думалося, що озеро - не море, й усі небезпеки від хвилі будуть позаду. Доходимо до бетонних пірсів порту, звертаємо праворуч - з'являється досить потужна хвиля й зустрічний вітер. Чим далі проходимо в порт, тим більшою й хаотичнішою стає хвиля. Думалося, що вона зменшиться після ще одного повороту направо, власне у самому озері. Але бетонний пірс генерував так звані "стоячі хвилі" - хаотичні, конічні, амплітудою більші за ті, що йшли озером. Природа їх проста: хвиля, що йде, накладається з хвилею, що відбивається від бетонного пірсу. Теоретично висота такої хвилі може досягати висоти суми двох хвиль.

У такій бовтанці за свою 22-річну байдарочну практику я до того не бував. Відступати було вже пізно, лишалось тільки молитися, щоби витримала байдарка. Пізніше цю подію інакше як м'ясорубкою ми не називали.

У зоні порта була б чудова стоянка для ночівлі, але зразу ж прибіг охоронник і заборонив зупинятися у "режимній зоні". Оскільки розпочиналась гроза, то заночували у незабудованій ділянці під дачу біля території порту.

Рекомендую тим, хто захоче зайти в Донузлав, робити перенос з моря на озеро за метрів 300-500 до портових кранів. По-перше, не порушується в'їзд у заборонену зону порту, по- друге, уникається руйнівна небезпечна бовтанка. Правда драйв класний, хоча я б його вже не повторив - надто небезпечно.

Саме озеро Донузлав мене не вразило, хіба-що стояночка після мису Султан-Елі була непоганою (фото-Донузлав).

Раніше тут був військовий аеродром, де розміщувались гідролітаки-торпедоносці Бе-12 та Міги-23-25. Тепер це запущене місце відвідують лише охочі туристи. Тут багато зруйнованих взлітно-посадкових смуг, брустверів та капонірів для винищувачів, ангарів, покритих бетоном та землею. Не важко здогадатись, що офіцерські родини, та сім'ї техперсоналу жили в смт.Мирний. Якраз типова назва для військових містечок радянського періоду.

Форсування Донузлаву слід влаштовувати не раніше ніж з миска біля позначки "бр.мог" на захід до одного з мисів під Медведєвим. Тут переважно постійний на Донузлаві північно-західний вітер дутиме майже у спину. Можна переправитись вище - у районі ще одного колишнього військового містечка Новоозерне.

Категорично не рекомендував би переправлятися раніше цих перетинів, бо на фарватері завжди дуже велика хвиля. Ми переправлялись у декілька етапів, щоби полегшити байди. Крім аеродрому Донузлав більш нічим не запам'ятався. Хіба що можливістю йти під вітрилом, виноградом та миґдалем у селі Медведєве. Вихід-перенос із Донузлава можна зробити у будь-якому місці - західна частина озера мілка, о основному глибиною 1 м. Тут гніздяться (а може просто сюди прилітають) прекрасні птахи - лебеді-шипуни. Місце переносу визначається напрямком вітру. Якщо північний, то краще ближче до порту, оскільки хвиля на морі мінімальна, а на озері вона таки дошкуляє. Якщо ж південний, або східний - то краще у самому кінці, біля будинку відпочинку з умовною назвою "фортеця".

На морі знову милує око лазурний пісок на дні. За кілька кілометрів від "фортеці" на березі моря видно розкопки стародавнього греко-скіфського городища Беляус. На карті його легко знайти: воно знаходиться нижче кургана "Беляуська могила". Тут працюють українські та російські археологи.

На березі навпроти Знам'янки рекреаційна зона. Тут треба щось платити, зате є туалет, душ та вивіз сміття. Гарний пляж. Вночі було видно світіння-зблискування хвиль. Схоже на короткі (долі секунди), горизонтальні (15-20 см.) блискавочки, що, як кажуть, мають біологічне походження. Можна зупинитись і в урочищі Лазурне.

Окунівка має гарний сільський пляж, та зупинитись краще на в'їзді у село, біля колишнього татарського кладовища, від якого збереглась лише одна біла могила. Після села Мар'їно можна зробити ночівлі в урочищі Морське - останній пісок перед Оленівкою. Мис Урет за 1 км. Далі справжній камінний Тарханкут.

Дуже гарна стоянка розміщена у бухті за 2 км до криниці, що стоїть на самому березі моря і є позначеною на мапі. Здається, що рівень води у ній лише на пів-метра вище морського, але вода у ній прісна, та напрочуд чиста і смачна. Ставати краще на в'їзді у бухту, де легко поставити намети подалі від автотуристів, - на кам'янистому березі є біля 30 кв.м. вапнякової гальки. Прекрасне місце для купання, пірнання тощо. Варто сходити в урочище Крейдяне. За якихось 3-5 км. можна роздобути дрова, побачити старе сільське кладовище, крейдяний кар'єр та володіння місцевого латифундиста - виноградники та палац, зроблений під лютеранську кірху. Тут раніше було село. А панок, гомонять, із блатних та може і стріляти, коли у його володіння зайти.

Бухточка цікава своїм минулим. Трапляються черепки від скіфських, римських та грецьких глеків VI-IV ст. до н.е. Скоріше за все тут був порт з городищем давніх греків, потім римлян. Явно продивляється старовинний пірс та своєрідна бруківка городища-порту. Логічно, що в урочищі Крейдяному, мабуть, були виноградники мешканців городища. Бухта ще цікава вапняковими стіночками та ґротиками, які часто потрапляють на фото різних видань.

Особливе захоплення доставляє плавання з маскою та трубкою. Прозора вода, різноманітні водорості, якісь гриби, великі плоскі риби, бички, сині медузи, сріблясті косяки маленьких рибок, мілини, підводні плити та урвища, загублені якорі - неначе потрапляєш у світ Кусто. Уночі, якщо посвітити у воду, то звідти надходить відповідь - яскраві точечні проблиски якихось водяних світлячків, схожих на проблиск зірок.

Візитка Тарханкуту - це урочище Отлеш. Зверху степ витоптаний чисельними автотуристами і справляє гнітюче враження. Щось на зразок монгольського торжища. Пилюка лізе в очі, прикордонники ганяються за відкатами. Зате з моря можна побачити справжню красу та казку. Власне ці скелі і роблять Тарханкут привабливим. Зупинитись можна за 2-3 км. до Отлеша нижче ОТФ (картографічне скорочення - "овеча товарна ферма"), якої давно вже немає.

У Малому Отлеші розміщений тунель-печера, метрів п'ятдесят, який обов'язково проходимо байдами, бо так коротше.

Перед нею розміщується так звана "чаша любві" (яка попса!), у якій чисельні стурбовані жіночки мріють поплавати, але тон там задають стрибуни зі скелі. Великий Отлеш має знамениту арку, але вона колись обвалилася і знаходиться вище рівня води. Зверху хтось кмітливий спорудив каплицю, - все ж туристичне місце . Моя російськомовна мапа подає назву урочища як "Отлеш". На туристичній мапі, купленій в Оленівці написано Атлеш. Можливо це сталося через російську фонетику, - ненаголошене "о" вимовляється як "а". Хоча татари наголос роблять на першому складі. Така сама фонетична плутанина трапилася із назвою Оленівка: російськомовні туриста вимовляють цю назву як "Алєньовка" з наголосом на "ьо". Місцеві ж російськомовні мешканці поправляють їх - Олєнєвка, з наголосом на перше "є", від Олени а не від оленів. Колись це був аул Караджі.

На Отлеші багато печер-ґротів, де, за бажанням, можна стати і на ніч, не розкладаючи наметів. Є декілька таборів зареєстрованих дайвінґістів. Навчитись та зануритись з аквалангом можна за 270 грн. Мис Тарханкут урочисто зустрів нас сиреною дайвінг-клубу "Пеліканчик", - так наші брати-екстремали вітали нас, байдарочників. За Союзу на мисі розташовувались чисельні військові частини, в основному радіолокація. Зараз вони, кажуть, теж чергують, але враження справляють не серйозне. Наприклад, в одній з українських в/ч можна купити морозиво.

Ми стали на стоянку навпроти "Пеліканчика" коло огорожі військового об'єкта - "доміка Вєрєщагіна", того самого з "Білого сонця пустелі":). Цей об'єкт - така собі оаза у пустелі, тільки павлінів не вистачає. Її господар - підполковник Олександр Іванович - гостинно надав нам воду й показав, як він каже, "територію Російської Федерації". Саме він ментально і вважає себе за "Вєрєщаґіннєзаводібаркас". Як я зрозумів, це маленьке господарство якоїсь армії слугує для неформального відпочинку офіцерів, і не тільки.

За 500 м до мису є гарні місця для стрибків у воду та пірнання із маскою.

Особливо гарний підводний пейзаж біля Пеліканчика, де навчаються занурюватись охочі, - можна побачити усю підводну красу та на глибині до 5м. стародавній якір. Кожного ранку, біля 7-ї години, з берега видно зграйку дельфінів. Хоча до них далекувато, але все ж приємно дивитися на цих близьких людині тварин.

Далі по ходу - пляжі Оленівки з лазурною водою та піщаними берегами. Звідси, або від маяка мікроавтобус до Євпаторії коштує (на 2009р.) 500 грн. Ми планували пройти до Чорноморського, але хвилі та бажання просто відпочити внесли свої корегування.

Взагалі, - враження найкращі, а головне, що з Божою допомогою та своїми молитвами оминули стихії: природну та прикордонну.

Опис зробив Святослав Заставський (Київ) 8(067)181-6856

На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено у листопаді 2009 року Поєздником Сергієм, тел. у Києві - 4505910, e-mail: poezd@i.com.ua