Північний Тарханкут
Крим.

(Бакальська коса - Оленівка)
серпень 2010р.

При описі використовувалась мапа Київської військово-картографічної фабрики (Шолуденка, 27) "Евпатория -Черноморское", мірило 1:10 000 (кілометрівка)

Бакальська коса - Оленівка. Такий напрям походу ми обрали, виходячи із переважаючого у цій місцевості північного вітру, щоби не гребти проти нього.

Найпростіше на Бакальську косу можна добратись із Красноперекопська. Можна рейсовим автобусом до села Стерегущого. Можна найняти авто на 3-4 чол з речами за 200 грн. Бакальська коса із північного сходу - чистий пісок, лазурне море і, відповідно, безліч народу з наметами та без.

Ми вибрали за місце висадки - нижче озера Бакал біля мису Красний. Вода тут у вітряну погоду доволі каламутна, оскільки береги глиняні. При бризовій хвилі весь берег покритий нагнаними водоростями. Оскільки температура повітря на той момент була за 30, то й вода була неприємно теплою. Не освіжала.

До села Сєверне берег глиняний, висотою до 5 м. Зупинитися доцільно у районі Сєверного, де є магазини і вода. Пляж піщаний.

Непогана стоянка метрів 10-50 за маяком - там на березі маленький маслинковий гай. Правда звідти далі йти до магазину. Сухі дрова є у достатній кількості неподалік у посадках та кущах. І так є по всьому маршруту, хоча для підстраховки я одноразовий запас дрів возив із собою. Вони мені були потрібні ще й для того, щоб на них поставити речі та продукти, які я хотів тримати сухими, адже деколи захлюпує водою. Щоб убезпечити себе від цього - коли велика хвиля, краще у байді залишати двох гребців, решта нехай йде берегом. Або ж вставати раненько і тоді без хвилі можна рухатися до години 10-12-ї.

Але деколи і вранці буває хвиля. У нас виник навіть такий афоризм: якщо у вас на морі на дні байдарки немає води, то значить ви стоїте на березі і просто приколюєтесь.

Особливу увагу потрібно надати проходженню рибальських місць, де видніються триноги, як у фільмі "Війна світів". На цих триногах сидять рибалки та спостерігають, коли косяк риби заходить на велетенський невід-павук. Тоді вони його піднімають. До цих триног із берега тягнеться сітка, щоби риба не оминула павука. Навіть, якщо сітка зачеплена за самий берег, то непотрібно обпливати перешкоду між триногами. Бо рибалки вискажуть вам усе, шо вони про вас думають на своїй, досить "аргументованій" мові. Краще коло берега підняти сітку і проплисти під нею. А ще краще попросити проходу місцевих, які є на березі. Тут, якщо законтачите з рибалками, можна буде попросити воду.

Далі береги поступово стають кам'янистими (вапняк ). Непогана самотня стоянка-пляж за 8-10 км до Міжводного.

На ній зовсім немає автотуристів, осільки сюди можна потрапили лише з води. На берег можна піднятися по хитких, на перший погляд, сходах, викладених камінням. Взагалі браку стоянок на усьому маршруті немає. У цих місцях, як і далі по маршруту, краще одразу ж знайомитися із автотуристами, бо до сіл тут далеко. А так - і цікаві нові знайомства, і допомога транспортом (вода, продукти).

До середини липня 2010 р. у Криму йшли дощі, можливо тому радість від закінчення денної спеки нівелювалась появою комарів. Тому після 21-00 краще зачинятись у наметах. Але цікаво було спостерігати, як при заході сонця на полювання вилітають зграї бабок (російською - стрекоз). Вони неначе мессери у повітрі вели вільне полювання на цих же наших кривдників комарів. Тільки но ставало темніше, бабки кудись дівались. А на південному Тарханкуті у 2009 р. комарів не було. Може рік був сухішим

По всьому маршруту рапану та мідію можна ловити (чи збирати) лише далі як за 200 м від берега на глибині 5-7 м. Для цього вже потрібне тренування та допоміжне обладнання. Я знаходив мідії і біля берега, але все одно необхідно відійти від балки - місця заходу в море в одну чи іншу сторону попід берегом десь на пів кілометра. Всю решту акваторії аматори виловили і вичистили.

В диких місцях багато крабів та нахабних жирних бичків. Є морські лисиці (маленькі скати-шипохвости), які можуть своїм шипом боляче поранити. Збереглися морські коники, яких можна побачити і погратися ними на глибині 2-3 м у водоростях. Трапляються косяки маленьких рибок, які майже не реагують на ваші рухи. Вдалося впіймати і роздивитись маленьку субстанцію, що вночі світилась у воді. Коли її спіймали, виявилось, що це маленький кусочок якогось "холодця", може медузка чи інший якийсь "шмарок", який ще світився у нас на долоні. Але як тільки ми на нього посвітили ліхтариком - світіння одразу припинилось.

У цьому і в іншому підводний світ такий ж захоплюючий як і на південному Тарханкуті. По всьому березі багато бакланів та мартинів. Трапляється навіть звичайна сіра чапля. У степу багато коней та овець.

Містечка Міжводне та Чорноморське я проходив акуратно, попід берегом, оскільки проблема із прикордонниками залишилась. Саме для них поставлена задача контролювати незареєстровані маломірні судна, до яких занесена і байдарка. Попередньо вивчивши законодавство, я зрозумів, що легально зареєструватись у прикордонників неможливо, оскільки потрібна приписка судна до якогось порту або місця зберігання човнів. Тому відкриті простори слід проходити швидко і не на виду. Хоча можлива "реєстрація" у прикордонників (по домовленості). Але на цьому маршруті прикордонники мені не траплялись.

До Міжводного можна зупинятись для пірнання та купання у досить симпатичних місцях, які з берега не видно - лише з моря.

Після Міжводного можна стати на стоянку не доходячи до входу у порт 0,5 -1 км. Вибір місць великий. Хоча і багато наметів наших автоколег. Тут також контролюючо-забороняючих інстанцій не спостерігалось.

Перед Чорноморським стати можна у балочці за 1-2 км до позначеного на карті водосховища, - установі, що здалеку нагадує прикордонний пост. Звідси до магазину 35-45 хвилин ходьби. Воду можна попросити і на водосховищі.

Розкопки давньогрецького городища Калос Лімен (Прекрасна Гавань) знаходяться у північно-східній частині Чорноморського.

Цю поетичну назву можна оцінити і нам, байдарочникам. Коли після хвилі Чорного моря заходиш у цю бухту, то розумієш, чому греки так назвали це місце. Затонулі колони візантійського міста видніються у південній частині бухти.

Далі від Чорноморського рослинне та туристичне життя буяє у численних балках. Ці балки навіть у посушливе літо несуть підземну воду. Тому на тлі кримського степу вони виглядають як маленькі оази. Росте тут ожина, шипшина, глід, терен і ще якісь невідомі мені деревця. Зовсім немає маслинок звичайних (лохів сріблястих).

Місцеві мешканці кожній балці надали ім'я. Ці імена часто не співпадають із позначеними на мапі. Надалі надаю поспіль назви балок, починаючи від першої, яка йде за бухточкою із штучними пальмами, що знаходиться ще у Чорноморському.

Балка Ожинна - гарна стоянка із стрибалкою на 1, 2, 3, 5, 10 метрів висотою. До речі, це єдине місце на маршруті, де можна пострибати зі скелі у воду.

Радість від місцевості деколи затьмарюється місцевими гопниками (я не хочу образити цих людей, але матюклива мова дає підстави їх так називати). Хоча у спілкуванні вони прості, і без зайвої агресії люди. Просто мова у них така. Як і життя.

Перед балкою, метрів за 600, пост прикордонників. Але тут вони не ганяють по березі за незареєстрованими суднами. Навпроти прикордонників - маленький магазин без вивіски. Його господар - говірливий та гостинний Володя на ваше прохання і води вам наллє, і про все розповість.

Балка Ожинська.

Балка Обезлар (урочище Глубоке). Є криниця.

Балки Кармиш та Саї (дві маленькі балки як одна).

Біла гора

Рапаняча балка

Кипчак (урочище Рибацьке). Є криниця. Є магазин, але дуже дорогий. Продають рибу кефаль - 50 грн за 1 кг ( ціна на 2010 рік, - більше $6)

Кипчацька балка.

Дві маленьких безіменних.

Калоша (в районі кургана Відет). Є криниця. Робили стоянку.

Безіменна.

Костель (Місцеві називають Костьол). Є криниця. Справа (від моря) видніються розкопки древньогрецького городища. Стан залишків мурів дуже поганий. Залишені самі на себе. У середині городища багато наметів.

По центру балки величезне рівне місце для автотуристів. Багато (як для степу) зелені. Звідси можна сплавати до затонулого "Сіріуса" де для любителів-діґґерів є нагода попірнати у трюмах цього судна. Увечері бачили смерч, який пішов на Калошу.

Малий Костель, та балка Тернова.

Далі йде урочище Джангуль (джан у тюркських мовах означає душа). Це особлива місцевість, яка утворилась внаслідок сповзання берега під час, як кажуть, Ялтинського землетрусу (Мабуть 1927 рік. Згадайте Остапа Бендера та Кісу). Чисельні балочки і тепер живлять цю місцину водою, тому тут створився особливий куток, де росте крім дерев та інших кущів ще й барбарис. Джангуль починається із своєї візитівки - залишків сухогруза "Сіріус", що у 90-х роках сів на мілину та тепер височіє над водою своєю надбудовою-рубкою. Ніс судно вже втратило - розрізали на метал.

На Джангулі ми вибрали стояночку на гальковому пляжі.

Через добу нас звідтіля витіснив шторм, який поволі набирав оберти. Спочатку при безхмарному небі дув потужний вітер. За добу-півтори хвилі досягли висоти 3 м. Я не вірив, шо влітку таке може бути та ще й без грози. Але і такі шторми можливі, тому ми змушені були перебратися по скелях Джангулю за метрів 400 далі.

Знайшли гарне місце, що потопає у зелені.

На цих пляцах може розміститися до 4-х маленьких наметових таборів. Джангуль із стоянками тягнеться не більше 2-3 км. Далі він є неприступним ні з берега, ні з моря.

Після Джангулю - невеликий перехід до Оленівки-Караджі. На шляху трапилась ущелина-тунель, який цікаво та варто пройти. Хоча здалеку щілина здається маленькою.

Трохи далі є величезний грот, де при великому бажанні можна і два-три намети поставити. Але в разі шторму евакуація можлива лишень по морю.

В Оленівці була зроблена остання стоянка, яка по старій байдарочній традиції є майже завжди найгіршою. Хоча лазурне море-ванна і тішить око та тіло,

але велика кількість народу передбачає неприємні запахи та безліч мух. І тут ніде помити казана та інше, оскільки "…мущіна, ви што?! Тут малєнькіє дєті купаются, а ви сваї тряпкі …" тощо. І ці люди мають рацію.

З цієї стоянки, як є час, можна сходити до маяка і далі метрів за 300 пострибати із скелі у воду та просто відпочити і "потусуватись".

В Євпаторію можна їхати найманою машиною, або з автостанції маршруткою (на 2010 рік - 27 грн з людини). Але квитки на маршрутку треба брати за день-два до від'їзду.

Далі Євпаторія, поїзд, і хто куди.

Опис зробив Святослав Заставський (Київ) (067)181-6856

На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено у вересні 2010 року.